Головні новини

Михайло Подоляк: «Як самому собі «вставити»

Ми – це ми). З великими і малими «тарганами» в голові. У пролазливих мозкових тарганів, до речі, немає нічого страшного або незвичайного. Їх просто потрібно правильно виховувати, уникати перегодовування галюциногенними грибами і вчасно затикати їм рот на публіці)…

Андрій Іванович Садовий, який ще вчора вважався особою середнього класу, таким собі неоліберальним гуру з адекватним ухилом, раптом виявився дрімучим жерцем свідків Великого одкровення). А й правда, що нам ще потрібно в XXI столітті для конкурентної переваги, крім як сновидіння подружжя, в якому вона веде неспішні бесіди з маленьким Ісусом?). О, стоп! А чому він маленький? Чи це тільки початок серіалу і по ходу виборчої кампанії, Ісус буде рости і давати все більш слушні поради?..

Втім, бог з нею з Катериною Кіт-Садовою і її захопленням супер/сучасними… політ/технологіями… Куди цікавіше феномен затяжного нарцисизма Святослава Івановича Вакарчука, якого вперто намагалися затягнути в нішу інтелектуала, який пройшов підготовку в самому Стенфорді) і вже точно готового до складним управлінським завданням. Так от, Вакарчук ідеально довів нам, що таке несвоєчасність, особиста боягузтво і банальне жіноче манірність. Поки Вакарчук стомлював всіх своїми нудними стогонами, простір зайняли яскраві перформанси інших. І поїзд пішов…

Хоча… Невже хтось/щось всерйоз вірив, що «випадок Вакарчука» має хоч найменшу цінність? Так, якщо б його вели реально спритні сценаристи, здатні прописати покрокову програму і (головне!) змусити цього ледачого парубка їй слідувати, тоді це б мало сенс). А так… Суворо дешеві спекуляції. Сам по собі Вакарчук надто слабкий, нерішучий і зовсім не тримає удар. Будь-який удар. Навіть найменший негативний чих в його бік блискавично відправляє цього «крутого хлопця» в довгу депресію… Але при цьому він надзвичайно понтовит і пафосі. А цей пафос – останнє, що нам сьогодні потрібно. Його ж сумбурні публічні виступи жіночого типу (умовте мене!) лише підкреслюють, що він абсолютно не адекватно оцінює себе. Множимо це на фатальне нерозуміння принципів управління і на відсутність реальної команди – отримуємо саме непотрібне, що можна отримати. І мова зовсім не про команду управлінців, а лише про групу креаторів, здатних влаштувати грандіозне політ/шоу)…

На мій погляд, Вакарчук – символ того, що категорично не можна обирати. Ні за яких обставин. Тому що це кульмінація марності. Такий собі шоу-варіант Ющенка та Петра Олексійовича, помножений на запійний апломб. Я безумовний прихильник оновлення через вибори. Будь-вибір зараз – це, безперечно, прогресивний крок. Але Вакарчук…

Хоча з іншого боку, якщо либерам ночами є маленькі Иисусы… Дозволю собі наївне запитання: ми точно не в спеціалізованому лікувальному закладі зараз знаходимося, набравши таких кандидатів? Клініка – це ж не наша загальна Матриця?)…

 
Михайло Подоляк
«>

04.01.2019
19:25
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top